Бабусі та дідусі такі різні. В одних у будинках шум і гам, веселощі, посмішки, радість і постійно присутні онуки. Дзвонять, хочуть побачиться, біжать у гості та стрибають на руки, обіймають.
А в інших тиша. Про них забувають. Їхній телефон мовчить.
Чи знайомий вам варіант самотніх людей похилого віку, які дуже милі виключно при людях? Нарікають, що їм не вистачає спілкування з рідними. Діти, онуки є, але чомусь не хочуть спілкуватися з ними.
Чому? Що за цим стоїть? Що всередині таких стосунків?
Працюючи з клієнтами про токсичність та аб’юзи вирішила скласти збірний образ милої самотньої бабусі-кульбаби і розшифрувати, чому після сімейних зустрічей з такою хочеться лізти на стіну.
Усміхнена самотня старенька, що ніколи не виражає невдоволення, змушена постійно стримувати своє внутрішнє лайно агресію. Її так вчили, що подумають про тебе в суспільстві – найважливіше.
Куди ж їй нести агресію?
У сім’ю.
Як?
Дуже тонко, завуальовано, щоб пред’явити не було чого. Пасивно агресувати лише в родині та видихати.
У сім’ї “обличчя підтримувати” не потрібно, можна бути собою, не соромитися.
На те рідня і є. Рідні «завжди повинні» прощати:
1. Відсутність поваги. Вона розповість вам, 30-річним дядькам, як жити. Запитає при кожному дзвінку, чи не забули вранці почистити зуби? Без неї ви явно весь у гівні і не здогадаєтесь навіть про гігієну.
2. Вона почне з усмішкою контролювати все. Спробує залізти в кожну дірку та комору вашого будинку. Або сидіти в гостях із зарозумілим виглядом, оцінюючи наявність пилу, який ви протираєте не регулярно. Те, що ви купили цей будинок – фігня. Ви все одно малолітній ідіот і незрозуміло, як живете без її моралі. Їй дуже хочеться бути потрібною, але зізнатися в цьому так страшно, що вона вас вичитує, повчає і виховує.
3. Зверхність. Помічали? Ви до неї на “Ви”. А вона до вас на «Машенька, дурненька манюня». Таке звернення королеви до челяді. І недарма. Вона старша на 15-30 років. І завжди буде старшою! А ви завжди залишитеся для неї нерозумним дурником. Ставлення не зміниться.
4. Ви можете у всіх фарбах розповідати їй про поїздку до Каліфорнії. А наприкінці зустрічі вона запитає вас, чи ви їздили до США хоч раз у житті. Вона вас не чує і не слухає. А коли чує, то не дуже вірить словам. Ви, напевно, прикрашаєте, адже насправді не хочете її засмучувати і сказати їй правду. Вона ж знає, що десь у вас обов’язково щось не добре. Інакше як їй почуватись «ОК» на вашому фоні?
5. Її цікавлять результати, які можна «помацати». Ось і вся ваша цінність. Медальки, дипломчики та досягнення (у дорослих дипломи та медалі, у вас «дипломчики» та «медальки», пам’ятаєте?). Ними вона хвалитися перед оточуючими і виправдовує ваші «не приїзди». Ви – функція. Нарцисичне розширення.
6. Вона прокоментує, де можна було краще, вище, сильніше. Кожен раз. Ви завжди почуватиметеся поруч із нею «недо». Недостатньо усе. Закінчили університет? А магістратуру? Народили дитину? А другого? Потрібен результат. Жодних задоволень та насолоди — це час незрозуміло на що.
7. Де «краще, вище та сильніше» неможливо – буде знецінення. «Ну що ти, Машенько, себе так турбуєш? Ти хоч відпочиваєш? Нормально спиш? А їсти як?» І похитує головою. Ви завжди нікчемний. Це головне правило.
8. На прохання не поводитися так вона буде манірно закриватися газеткою, поблажливо посміхатися, заперечувати, говорити, що ви все вигадуєте (газлайтинг) і повторювати, що вона вас дуже любить. Контакт із нею можливий лише за її умов, оскільки ви зовсім не помічені. Вона не зміниться. У неї в голові своє кіно. Їй зручно, вам ні.
Взаємодіяти з нею не вдасться. Вона із таким методом спілкування живе вже багато років. І механізми захисту психіки працюють на відмінно.
А з вами будуть використані:
✏ Сором. Як тобі не соромно так зі мною розмовляти? Як мінімум я старша за тебе». Більше крити їй нема чим. Вік завжди буде її козир.
✏ Заперечення. «Ну що ти, дитино, як ти могла таке подумати? Я тебе поважаю та дуже люблю». Любить якось за своїм сценарієм, своєю знецінюючою любов’ю. Розмазуючи, як її розмазували.
✏ Образи. «Я до вас з усією любов’ю, а ви до мене так? Погані»
✏ Косити під дурника. «Це я просто так, до слова сказала. Певно не подумала. Вибач». Плескає очима і потім знову все повторюється. Висновків вона не робить.
Звісно можна піти в раціоналізацію та підтримувати далі спілкування, зі жалості до неї, ціною себе. Заїдаючи, хворіючи, виплескуючи агресію, що накопичилась, будь-яким іншим шляхом. Раціоналізуючи: “вона ж старенька”, “ну не вміє вона спілкуватися інакше”, “у неї більше нікого, крім мене немає”, “вона ж не зі зла”.
Можна розуміти її знову і знову. Чистити пір’ячко після зустрічей, ретрофлексуючи, заганяючи свої емоції та переживання під час зустрічей всередину себе.
Тільки питання: а чи вам справді потрібно?
Кого шкода більше: її чи себе? Приходьте – подивимось.
